Під товщею океану приховані найбільші потоки Землі, які знищують усе на своєму шляху: про що йдеться (фото)

Течії мулистості — важливий природний процес, який часто залишається непоміченим. Це явище відоме науці вже близько 100 років, проте вчені досі знають занадто мало про те, де і як саме рухаються течії мулистості, пише PHYS.org.

Ці потужні течії під поверхнею океану прорізають глибокі підводні каньйони та створюють величезні відкладення осадків, а також можуть пошкодити підводні кабелі та трубопроводи. Основна проблема полягає в тому, що високоенергетична природа цього явища зробила його вимірювання майже неможливим — будь-які прилади, розміщені на його шляху, будуть знищені його величезною силою, як лавини на суші.

У новому дослідженні міжнародна група вчених під керівництвом Центру досліджень океану імені Гельмгольца GEOMAR у Кілі та Даремського університету розробила новий метод моніторингу цих потоків з безпечної відстані. Команда використала сейсмометри на дні океану, які зазвичай використовуються для вивчення землетрусів — в результаті вченим вперше вдалося розкрити внутрішню структуру цих масивних течій.

За словами провідного автора дослідження та сейсмолога GEOMAR, доктора Паскаля Куната, донні сейсмометри, використані в дослідженні, виявили найдовші потоки осадків, коли-небудь зареєстровані на Землі. Варто зазначити, що течії мулистості є домінуючим механізмом переносу осадків і органічного вуглецю з прибережних районів у глибоке море, так само як ріки переносять осадки по суші. Проте, на відміну від рік, вони вважаються набагато менш вивченими процесами.

У своїй роботі вчені прагнули заповнити цей пробіл. Для цього вони розмістили сейсмометри в каньйоні та протоці Конго у західному узбережжі Африки — одному з найбільших і найглибших підводних каньйонів у світі. Автори дослідження зазначають, що прилади були розміщені на кількох кілометрах від осі каньйону, поза зоною дії руйнівної сили. На щастя, це дозволило вченим зареєструвати сейсмічні сигнали, що генеруються турбулентністю потоку та пов'язаним із цим перенесенням осадків.

В результаті вченим вдалося простежити два мулистих потоки, які рухалися зі швидкістю від 5 до 8 метрів на секунду на відстані 1 100 кілометрів — від устя річки Конго через глибоководний конус винесення та каньйонну систему Конго. Це найдовші з коли-небудь зареєстрованих седиментаційних потоків.

Відомо, що ці потоки пошкодили кілька підводних кабелів у січні та березні 2020 року, внаслідок чого спостерігалися перебої з інтернетом і передачею даних. За словами Куната, він та його колеги виявили, що ці потужні потоки, які змивають усе на своєму шляху, зовсім не є безперервними. Насправді вони складаються з безлічі імпульсів, кожен з яких триває від 5 до 30 хвилин.

Цікаво, що найшвидші імпульси виникають на відстані до 20 кілометрів за фронтом. Ці хвилі в підсумку обганяють передній край, підтримуючи осадки та імпульс, необхідний для підтримання потоку на великих відстанях. Відкриття вчених також ставить під сумнів попередні теорії про те, що найвищі швидкості виникають на фронті потоку.