Вчені розкрили неприємну правду про Європу: у неї є свої таємниці, які можуть шокувати.

Протягом історії Західна Європа часто зображувалася як центр цивілізації, що протистоїть "варварським" практикам інших країн, зокрема канібалізму. Проте факти свідчать про те, що споживання частин людського тіла продовжувалося в Західній Європі з доісторичних часів, пише Live Science.

Дослідження показують, що перші люди в Європі займалися канібалізмом з різних причин, включаючи харчові потреби та ритуальні цілі. У середньовіччі, під час голоду, війн та соціальних заворушень, випадки канібалізму були задокументовані як відчайдушні заходи для виживання.

Крім того, з'явилася форма медичного канібалізму, коли частини людського тіла використовувалися як ліки. Наприклад, у XVII столітті францисканський аптекар надав рецепт варення з крові, акцентуючи на вірі в цілющі властивості людської крові.

Сприйняття людського тіла як джерела лікарських матеріалів призвело до різних практик. Між кінцем римської античності та раннім середньовіччям закони, такі як Кодекс Феодосія та Вестготська правда, забороняли порушувати могили з метою видобутку таких речовин, як кров, для виготовлення ліків.

Це свідчить про те, що вже в VII столітті існували правові спроби обмежити використання людських останків у медичних цілях. Наполегливість таких законів свідчить про те, що ця практика розвивалася, незважаючи на офіційні заборони.

З поширенням християнства церковна влада намагалася регулювати громадську поведінку за допомогою текстів, в яких перераховувалися гріхи та відповідні їм покаяння. Наприклад, деякі з них забороняли вживання крові або сечі, передбачаючи суворі покарання за такі дії.

Інші ж прямо забороняли вживання крові або сперми, особливо звертаючись до жінок, які споживали кров своїх чоловіків через її нібито цілющі властивості. Ці заборони демонструють зусилля церкви контролювати та подавляти практики, які вважалися недоречними або забобонними.

Переплетення релігійних вірувань і використання частин людського тіла ще більше ілюструє шанування святих. Вважалося, що тіла святих мають чудодійну цілющу силу, що призвело до практик, коли речовини, які контактували з їх мощами — такі як олія, вода або навіть пил з місць їх поховання — вживалися віруючими, які прагнули зцілитися.

Цей перехід від споживання мертвих (танатофагії) до споживання святих (агіофагії) відображає зміну культурного та релігійного ландшафту того часу.

Примітним наративом, що ілюструє напругу між язичницькими практиками та новими християнськими цінностями, є легенда про Папу Римського Сильвестра I та імператора Костянтина. Згідно з нею, Костянтин, хворий на проказу, отримав пораду скупатися в крові вбитих дітей, щоб вилікуватися від неї.

Однак святий Сильвестр і матері дітей переконали його відмовитися від цього жахливого засобу на користь хрещення, яке чудесним чином зцілило його. Ця історія, розповсюджена по всій Європі, слугувала для демонстрації переваги християнської віри над попередніми язичницькими звичаями.

Навіть у XIX столітті збереглися залишки медичного канібалізму. Словники лікарських матеріалів тієї епохи, такі як видання Хосе Оріоля Ронкильо 1855 року, згадували частини людського тіла — жир, кров і сечу — як такі, що мають лікувальні властивості.

Ці стійкі вірування перепліталися з захопленням епохи готичною літературою, що охоплювала теми вампірів, перевертнів та інших істот, пов'язаних із споживанням людської плоті та крові.

Розуміння цієї складної історії кидає виклик поняттю чіткого розмежування між "цивілізованою" Європою та "варварськими" практиками. Воно показує, що канібалізм у різних формах не лише залишався, але й проникав у європейські медичні та релігійні традиції.

Також ми розповідали про гробниці етрусків, виявлені в Італії. Незважаючи на мародерство минулих поколінь, археологи виявили численні артефакти.