Згадки про «Океан Ельзи»: продовження
Для гурту «Океан Ельзи» рік 2005 став початком нового творчого періоду. Тоді змінилося занадто багато речей навколо музикантів, і навіть склад гурту радикально оновився: команду залишив гітарист Павло Гудімов, трохи раніше з гурту пішли Юра Хусточка і Дмитро Шуров. Здавалося б, такий стрес може вплинути не тільки на робочі процеси музичного колективу, але й ідею його існування взагалі. Але можна припустити, що саме в такі складні періоди проявлялися таланти Святослава Вакарчука — ліричного героя з математичним мисленням, який досить швидко орієнтується у просторі людей, що мають бути дотичні до «Океану Ельзи». Восени гурт закумулював енергію і випустив альбом Gloria, на який чекали слухачі. За перший день продаж компакт-дисків сягнув більше ніж 100 тисяч екземплярів.
Згадки про «Океан Ельзи»: початок
Найпершою для цього альбому записали «Без бою» — романтичну пісню з пронизливим рефреном, що став життєствердний гаслом багатьох прихильників гурту. Ще одним хітом платівки стала експресивна композиція «Вище неба» — зовсім не рок-н-рольна за настроєм, з неочікуваною партією акордеона. Тут же звучить грайлива і навіть сонячна композиція «Відчуваю», з трубами, які розширюють простір, дозволяючи пісні зазвучати об’ємно. Вакарчук зізнався, що написав цю пісню дуже швидко, але в ній проявилася та внутрішня сила, що спонукає людей рухатися на концертах ОЕ.
На час виходу наступної платівки — «Міра», квітень 2007 року — музиканти наче минули фазу потрясінь, але несподівано заявили, що, скоріш за все, візьмуть перерву й підуть у творчу відпустку. Минулося. Гурт поїхав у велике українське турне, де відмовився від виступів на сценах драмтеатрів і збирав слухачів на великих стадіонах. Музиканти розповідали, що «Міру» записали не плануючи: емоційно виклали нові пісні, які не могли стримати всередині. Серед стовідсоткових хітів на платівці був ритмічний бойовик «Зелені очі» й оптимістична балада «Все буде добре».
Узагалі, у той період «Океан Ельзи» був дуже відкритий для різних експериментів — і не в останню чергу завдяки новим музикантам, які разом з талантами принесли свій бекграунд. Так, клавішник Мілош Єліч закінчив консерваторію і як диригент міг легко справитися із симфонічним оркестром; гітарист Петро Чернявський до того грав в експериментальних і панк-гуртах; а бас-гітарист Денис Дудко прийшов з джазової сцени, відклавши контрабас. Ми поговорили з Денисом, щоб краще зрозуміти зміни в його музичній кар’єрі та, власне, зміни всередині «Океану Ельзи» за останні 20 років.
До роботи в ОЕ ви були відомі як джазовий музикант. Чи вам досить простору в гурті для того, щоб реалізовувати свої музичні ідеї?
Так, до «Океану Ельзи» я був джазовим музикантом багато років, грав у гурті «Схід-Side». Але задовго до того був справжнім бітломаном і залишаюся ним. Навіть зараз майже кожного дня слухаю Beatles на вінілах. Окрім того, я завжди був фанатом Led Zeppelin, RHCP, Rolling Stones, Nirvana й багатьох інших рок-гуртів. Тому можна сказати, що, прийшовши в ОЕ, я здійснив мрію дитинства: грати в рок-групі.
Звісно, я можу запропонувати якусь джазову ідею на репетиціях. Але це більше про якийсь складний акорд або, наприклад, якусь неочікувану, незвичну ноту в басі на той або інший акорд. У моїй голові завжди якісь музичні ідеї, я дуже багато думаю, як зробити цей або інший музичний відрізок. Ідеї можуть прийти де завгодно: в кінотеатрі, в магазині, будь-де. Я все життя займаюся музикою і нічим іншим. Тому мені здається, що я щаслива людина.
Ви граєте в гурті 20 років. Як за цей час ОЕ змінився, на вашу думку? Які ідеї команди, концерти, альбоми видаються найважливішими — і для української музичної історії, і для вас особисто?
Я впевнений, що майже всі музичні гурти змінюються з часом. Навіть не можу згадати когось, хто залишається незмінним. Усе навколо еволюціонує, музичні смаки змінюються. Напевно, пісні «Океану Ельзи» стають складнішими, дорослішими. Коли ми працюємо, особливо на перших етапах створення пісні, можемо спробувати якісь неочікувані партії, але потім намагаємося достатньо спростити аранжування і знайти баланс між простим і цікавим. Зараз роль гітари вийшла на перший план, на концертах більше гітарних соло, ніж раніше. Ще ми стали більше експериментувати в студії, працюючи над аранжуванням, у пошуках якихось цікавих фішок. Але ж найголовніше при цьому всьому, щоб група залишилася собою та не втратила шарму і свого звучання.
З концертів, які запамʼяталися, — це, звісно, наш перший виступ на Олімпійському стадіоні в Києві у 2014 році. Тоді зібралося десь приблизно 80 тисяч глядачів, це був незабутній момент. Хоча класних концертів можна згадати немало й не завжди вони відбувалися на великих майданчиках. Були суперконцерти в маленьких клубах, які викликали багато емоцій, з людьми, що стоять прямо перед сценою, із зовсім іншим обміном енергією. Я, до речі, сумую за таким концертним форматом.
Ми намагаємося знайти найважливіші пісні ОЕ, які для різних людей були улюбленими в той чи інший час. Які пісні гурту для вас стали важливими?
У мене багато улюблених пісень «Океану Ельзи». Деякі повʼязані з конкретними подіями, а деякі я просто люблю. Наприклад, коли вийшла пісня «Холодно», я розійшовся з дівчиною, переживав, і ця композиція дуже часто грала в мене. Якийсь час лейтмотивом мого життя була «Вище неба», у той період я відчував себе дуже романтичною та вільною людиною, ще був неодруженим. Також для мене дуже важлива пісня «Обійми», співавтором якої я є. До речі, її музична ідея прийшла до мене в кінотеатрі. Ось так буває.
***
У 2010-му група випустила платівку “Dolce Vita”, яка була записана без залучення сторонніх сил – це реалізувало бажання музикантів повернутись до часів перших записів “Океану Ельзи”. Серед хітових композицій на диск потрапили “Я так хочу” та “На лінії вогню”, бонус-треком включили народну пісню «Ой чий то кінь стоїть». В 2013-му, для роботи над наступним альбомом –“Земля” – музиканти “ОЕ” переїхали в Бельгію. Там в студії їх чекав англійський саундпродюсер Кен Нельсон, серед іншого відомий за роботою з гуртом Coldplay. Він ані слова не розумів з текстів, але експеримент видався досить вдалим, і в його фіналі з’явилися такі потужні пісні, як “Стріляй”, “Обійми”, “На небі” та інші.
Останній на сьогодні альбом гурту вийшов в 2016 році під назвою “Без меж”. З одного боку, минув вже досить великий відрізок часу, і в слухачів виникає запит до “Океану Ельзи”: де нові пісні? З іншого боку, доробок гурту вважався б досить об’ємним і важливим для музичної сцени країни навіть якби команда Вакарчука більше нічого б не видала. Проте на прихильників гурту очікують приємні новини вже в поточному році. Про ідеї на найближче майбутнє і секрети старих записів ми поговорили з Мілошем Єлічем, клавішником “ОЕ” і людиною, що записувала пісні гурту протягом 20 років.
Ви були саундпродюсером багатьох платівок “ОЕ”, починаючи з альбому “Gloria”. Чим вам сподобався Океан Ельзи з самого початку? Що вам приносило більше задоволення під час сесій в ті часи, а що було реальною проблемою?
Коли я у 2000-му році приїхав у Київ навчатись, “Океан Ельзи” вже був на пляшках від Pepsi. Всі знали гурт дуже добре. По телебаченню, здається, я вперше почув пісню “Квітка”, а потім пісню “Друг”, і мене зацікавила їх музика. Потім мені запропонували написати аранжування для струнного квартету для програми “Тихий Океан”. Ми почали працювати з гуртом, і це було дуже цікаво, тому, що ми намагалися зробити все якомога краще. Не як швидше, не як дешевше, а як краще. На той час мені було 24 роки, і працювати з таким продакшеном в той час мені здавалося справжньою мрією. В цілому, я взагалі не пам’ятаю, чи були у нас якісь складнощі. Але були челенджі. Ми записували оркестри, працювали з цікавими інструментами, запрошували в студію цікавих музикантів. Наприклад, гурт “Древо”, який звучить саме на альбомі “Gloria”. Насправді я тільки зараз зрозумів, що це було 20 років тому.
Кожен наступний раз, коли ми бралися за роботу над новим альбомом, у нас був обов’язок зробити його не гірше, ніж попередній. Я відчував це як внутрішній моральний обов’язок. Тому планка постійно підіймалася, і можливо тому робота завжди здавалась цікавою. Бо є потреба стрибнути трохи вище.
Здається це говорить про наявність перфекціонізму у групі. Вакарчук не раз казав, що не буває задоволеним записаним альбомом на всі сто відсотків. А в 2010 році ви навіть вирішили зробити додатковий мастеринг альбому "Dolce Vita" в Штатах. Для чого це було зроблено? Чи дійсно у вас є цей музичний перфекціонізм?
Коли ми послухали зведений альбом “Dolce Vita”, були прямо в захваті. Але потім послухали з першим мастерингом, і нам здалося, що звучання стало гіршим. Мастеринг – це такий додатковий процес в обробці звуку, який робить так, щоб записана музика звучала гарно не тільки в студійних колонках, але й в машині, або з ноутбука, будь-де. При цьому деякі моменти на записі втрачаються. І нам здалося в той момент, що занадто багато втратилось. Я пам’ятаю, ми вирішили знайти того, хто може зробити мастеринг найкраще у світі. І знайшли. Цією людиною був Боб Людвіг, легендарний інженер мастерингу, який працював буквально з усіма зірками, починаючи від Джимі Гендрікса. Я знайшов його сайт, написав йому листа, і він відповів. Все виявилось легше ніж здавалось. Він виконав для нас роботу, і ми були нею задоволені, окрім того, комунікація з ним була дуже легка і приємна. Потім ми ще багато разів користувались його послугами, але у цьому році він вийшов на пенсію.
Які пісні гурту вам особисто здаються найцікавішими, або найкращими, взагалі?
Мені дуже дорогий альбом “Gloria”, тому що він став для мене новим досвідом. Ще мені дуже подобалось працювати над усіма бічними проєктами –“Вночі”, “Брюссель” і “Оранжерея”. В них було велике поле для експерименту і чимало творчих викликів. Які пісні мені найбільше подобаються? Точно “Вище неба”, пісня “Dolce Vita” і “Така як ти”. А ще пісні “Стіна” і “Обійми”. Насправді, улюблених багато. Я згадую репетицію, коли Слава показав пісню “Така як ти”. І до нас прийшла ідея створити камерну пісню з таким несподіваним оркестровим закінченням. Ми записували її в Будинку Звукозапису, і першу частину зіграли live, тобто всі музиканти грали одночасно в одній кімнаті. Це було дуже цікаве відчуття, коли ми тільки закінчили грати, подивились один на одного, з розумінням того, що сталася магія. В мене дотепер мурашки, коли слухаю цю пісню.
Останній альбом гурту був записаний 8 років тому. Які музичні ідеї у “Океану Ельзи” народжуються зараз?
Ми навіть не думаємо зупинятися. Будем продовжувати працювати, точно. Зараз важко будувати плани, але цей рік для нас дуже важливий. Окрім концерту в Києві ми поїдемо в вересні з туром в Європу, частина коштів з якого піде на допомогу військовим. Важливо і те, що у нас вийде перший повністю англомовний альбом. І це буде новий розділ у нашій творчості.
Святослав Вакарчук: “Ми найхоробріша нація світу, і я цим пишаюсь”